Плач Єремії : неофіційний сайт

У житті українського шоу-бізнесу сталася подія, яку ще, мабуть, довго
обговорюватимуть музичні критики і прихильники творчості львівської формації
"Плач Єремії". На думку фахівців, програма "Світло і сповідь", яку
презентували "Плачі", мала б стати переломним моментом творчості гурту,
перетворивши його з культової для певного кола групи на загальноукраїнську
рок-команду (поряд з "ВВ" і "Океаном Ельзи"). Ресурси для цього задіювалися
чималенькі: по-перше, "Єреміївці" фактично відспівали у Києві свої найкращі
пісні, підбиваючи підсумок більш як десятирічної діяльності. По-друге, до
проникливого голоса Тараса Чубая, потужного "саунду" басиста і барабанщика
групи долучилися добре знаний камерний оркестр "Віртуози Львова", музична
формація "Піккардійська терція" та вокалістка іншого львівського рок-гурту
"Мертвий півень" Ярина Якубяк. По-третє, концерт проходив у Києві, у
"найбуржуйнішому" палаці "Україна", за непоганої рекламної підтримки. А це,
погодьтесь, неабияка розкіш для вітчизняних рок-гуртів, яку собі поки можуть
дозволити "монстри" - "ВВ" та "Океан Ельзи"Е

"Плачі" зібрали у 4-тисячному залі своїх старих та відданих друзів, які й без
того шаленіють від львівян. В "Україні" майже не було російського "нарєчія"
або тих, хто прийшов на виступ лишень на одну пісню - "Вона". Фактично
концерт став "камерним", як ностальгічна та затишна пєска на сценах
маленьких театрів, хоча в самому залі був аншлаг, а найдешевші квитки
розкупили ще в кінці літа. В кулуарах можна було "здибати" письменника Юрка
Покальчука, Ромка Чайку та Михайла Барбару з "Мертвих півнів", Сашка
Положинського з "Тартака", одного з лідерів львівської діаспори в Києві,
генерального директора каналу ICTV Олександра Богуцького, ідейного депутата і
лідера унсовців Андрія Шкіля, Миколу Томенка, Віктора Ющенка, котрий вручив
Чубаю під час виступу букет квітів. Зрештою, можна припустити, що Тарас і не
сподівався на те, що одразу стане мегазіркою України: якось це не
по-роківськи. Навіть на своїй передконцертній прес-конфренції він зазначив,
що робив усе це дійство для памяті двох людей - батька Грицька Чубая та
Володимира Івасюка. Це мала бути сповідь за них і через них перед публікоюЕ

Чубай справді висповідався. Власне, концерт складався з двох частин: одна
присвячувалася батьку Чубая, а друга - батьку української музики. В першому
відділенні звучали пісні на слова Грицька Чубая. Дві з них - музична
сюїта-тетралогія "Марія" та "Світло і сповідь" до цього часу були не зовсім
відомі слухачам. Якщо бути відвертим, то перша частина, окрім елегійної "Коли
до губ твоїх" та "вибухової" "Із янголом на плечі", була сприйнята публікою
не зовсім, позаяк відбувалися пошуки спільної мови - із апаратурою, із
емоціями, артистами і публікою. Зрештою, усе це було зайвим і "зовнішнім", у
порівнянні зі справжнім діалогом, що у першій частині відбувся між двома
людьми - Тарасом Чубаєм і його батьком, Грицьком. Ця розмова сповна
нагадувала сповідь. "А зараз ви почуєте голос мого батькаЕ" - сказав Тарас.
Чомусь здалося, що він промовлятиме вустами сина у його черговій пісні. Але
тут із динаміків зявився голос Грицька, котрий читав свій вірш "Відшукування
причетного", що доповнювалося фотослайдами. Потому рампи освітлили лице
Тараса. Він співав пісню на вищезгадані слова свого батька - кульмінація
першого відділення, сповідь і причастя Тараса. Потім було воскресіння
"батька" у пісні "Із янголом на плечі" - мистецька прокламація вічності
творчості останнього.

У другій частині всім було набагато легше - старі (ще з "доплачівського"
періоду) пісні, знайома музика, безпосередніші стосунки. І композиції на
музику вічного Івасюка. Надзвичайно цікаво та оригінально звучали "Червона
рута" й "Водограй" у струнній обробці. Хлопці "лабали" оригінально та
потужно, іноді підтримуючись могутніми голосами "піккардійців" та скрипкових
партій "Віртуозів Львова". Тарас, відчувши енергію публіки, вчинив доволі,
сказати б, благородно і відспівав пісню, не заявлену у список, - партизанську
"Ленту за лентою". Чубай зробив це дуже по-мистецьки і професійно: пісня
довела овації публіки до шаленства, відтак кінцівка концерту виявилась дуже
вдалою. А на завершення, що й зрозуміло, була "Вона", яку не чув, либонь,
тільки глухий. І кожен уявив себе або на місці ЇЇ, "сумної", з "дешевим
вином", або на місці того, хто "розбіжиться по русифікованих містах". І життя
навіть без "білих айстр" "стало прекрасним". Потім була "Червона рута" і
чергова сповідь Чубая - цього разу від себе і про себе - під час пісні
"Запроси мене у сни": з кадрами зйомок нового кліпу, сивими, зеленими і
зимово-білими Карпатами, Тарасом і симпатичною, кажуть, його коханою,
дівчиною. А після цього Чубай пішов "в далекі гори". І за сценуЕ Розпашіла
публіка просила музикантів "на біс", і ті відспівали ще одну пісеньку.

Концерт вдався - вийшло абсолютно по-мистецьки, по-роківськи, по-львівськи і,
зрештою, по-українськи водночас. Не зважаючи на те, що іноді абсолютно
недоречним був екранний супровід музики (з дивними малюнками і повним
"пануванням" Чубая), незважаючи на те, що іноді Тараса не розуміли (приміром,
зовсім непроста композиція "Світло і сповідь") і очікували звичного драйву та
мелосу, виступ "Плачів", безумовно, став подією цього музсезону. "Я щасливий,
що Чубаю вдалося зробити такий концерт, - каже лідер формації "Мертвий
півень", друг "плачів" Михайло Барбара. - Тут був достатньо красивий
мінімалізм. Це найкраще, що можна було б зробити у цьому випадку. Я
кайфую!.."

Петро ТРОЦЬ,

Володимир СЕМКІВ.

 

Джерело: http://prosvita.poltava.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=220&Itemid=40