|
Легендарний гурт “Плач Єремії” у повному складі — явище на столичних сценах доволі рідкісне. Переважно з київською публікою спілкується Тарас: чи то йдеться про акції спільного зі “Скрябіним” проекту “Евтерпа”, чи то про участь музиканта у виставі “Арт-Велесу” під назвою “Герої Крут. Ще більше снігу срібним полем”. Хоч би як там було, активна співпраця Чубая з “Караваном CD” виявилася плідною: є два компакти, готується третій — повторний альбом “Плачу Єремії”, який зафіксує студійні записи за останні роки. На відміну від багатьох своїх колег, “Плач Єремії” тривалий час не мав жодного відеокліпу. Раніше Тарас стверджував, що “Плач Єремії” є гуртом природно-популярним і не вимагає якихось штучних заходів із “розкручування” в електронних мас-медіа. Справді, ореол популярності виник навколо групи внаслідок активної концертної діяльності й особливої харизми самого Тараса як лідера формації, доброго музиканта і романтика. Саме в іпостасі мандрівника-романтика Тарас постає у відеокліпі на пісню “Я піду в далекі гори” режисера Віктора Придувалова, який нині має репутацію найкращого в Україні кліпмейкера. Отже, крига скресла і відеографія української рок-сцени поновилася ще однією цілком якісною і стильною роботою. 2005 року гурту “Плач Єремії” виповнилося 15 років, він пережив певну еволюцію, внаслідок якої викристалізувався стиль, стабілізувався оптимальний склад. Специфічною ознакою стилю є наявність духових інструментів, віолончелі й скрипки. Юрко Дуда — наймолодший учасник команди — створює чудові звукові візерунки за допомогою труби, Всеволод Дячишин і Олександр Каменецький — басист і барабанщик — відповідають за надійний ритмічний фундамент для Тараса Чубая, який співає і грає на гітарі. До альбому “Як я спала на сені” залучено також віолончеліста Олексу Пахолківа. Якщо почуєте в піснях звуки альта — не дивуйтесь, адже Тарас навчався у Львівській консерваторії по класу альта. Ще один сильний бік групи — це вишукана лірика. Серед шести композицій на диску п’ять текстів-перлин, які належать Олегові Лишезі, Вікторові Небораку та Григорію Чубаю. Не так давно світ побачила книжка Григорія Чубая під назвою “Плач Єремії”: і назва однойменної пісні, і назва групи походять з одного джерела — з поезій Тарасового батька. Не дивно, що найпроникливішою на диску є п’єса “Світло і сповідь”, написана Тарасом ще у 1991 році… Історія “Плачу Єремії” почалася ще до створення самої групи. В середині 80-х Тарас писав пісні й виступав як бард у складі Театру авторської пісні “Не журись”. У юнацькі роки він навчався у львівській консерваторії по класу альта… Уже тоді мріяв про свій гурт, пробував грати в різних напівдитячих групах. В одній із них він познайомився із Всеволодом Дячишиним — бас-гітаристом, який і донині у складі команди. На початку 90-го вони зібрали свій перший акустичний склад, де Тарас грав на 12-струнній гітарі, Всеволод — на басу, а Олекса Пахолків (однокласник Чубая) — на справжній віолончелі. До них приєднався гітарист і соліст Олег Шевченко-Білий. Через два тижні репетицій новостворений квартет уже брав участь у серії концертів на різних сценах Львова. Тарас придумав назву команді. З особою біблійного пророка назва мала досить умовний зв’язок, головну роль зіграло те, що для Тараса це словосполучення звучало як квінтесенція вічності. Саме так його батько Григорій Чубай назвав один зі своїх творів. Поволі група “електризувалася”. З’явився барабанщик Мирослав Калитовський. Відтоді “Плач Єремії” спробував існувати самостійно, організовуючи невеличкі концерти. Перший успіх і, так би мовити, всеукраїнська “засвітка” сталися під час “Червоної Рути” (1991). Перший альбом “Двері, котрі насправді є” був записаний із Віктором Майським у 1993-му. Альбом існував у вигляді розтиражованої касети і містив десять пісень, серед них половина — на вірші Григорія Чубая, по дві — на тексти Віктора Неборака та Юрія Андруховича. Текст до пісні “Пам’ятник” написав Тарас. Через десять років цей реліз перевидала в CD-форматі аудіокомпанія “Атлантік”. Другий альбом “Най буде все як є” з’явився через рік. Там на соло-гітарі вже грає Олександр Мороко — інтелігентний і дуже технічний гітарист. Згодом у складі відбулися суттєві зміни: барабанщиком став Олександр Кам’янецький, а трубачем і клавішником — Юрко Дуда, який у звучання “Плачу Єремії” вніс свіжі й пронизливі барви. В оновленому складі команда у 1995 р. створила понад 30 треків, з них лише 11 увійшли до наступного релізу “Хата моя”. Увесь час групою опікувався Олександр Богуцький, який постійно комбінував функції менеджера, продюсера, адміністратора та промоутера. Новий тематично-стильовий поворот у бік народної музики — великою мірою його заслуга. Вони з Тарасом багато спілкувалися на ці теми, повернення до автентичних джерел було на часі. Так виник альбом “Наше Різдво”. Чубай активно вводить у концертні виступи обробки лемківських пісень, які чудово збагачують музичну тканину пісень “Плачу Єремії”. Кавер-версія на пісню Володимира Івасюка “Я піду в далекі гори” також виявилася успішною — одноіменний максі-сингл прекрасно розійшовся. На початку літа 2000 року з’являється альбом “Наші партизани” — зовні концептуальний реліз Чубая і Кузьми зі “Скрябіна”. На вкладці диска є коротенький і красномовний епіграф: “Присвячується нашим героям. Ми пам’ятаємо Вас. Слава Україні!”. Альбом надзвичайно популярний серед патріотичної молоді й уже кілька разів перевидавався київською аудіокомпанією “Караван CD”. “Світло і Сповідь” — пісенна сюїта Тараса на вірші батька Григорія Чубая, вісім частин якої перетікають одна в одну абсолютно легко і вільно. Деякі з речей Чубай виконував раніше. Пісня “Ти не маєш довкола свічадонька жодного” звучала вже в далекому 91-му на “Червоній руті” в Запоріжжі. Але в альбомному варіанті цей та інші треки аранжовані не по-роковому, а в стилістиці, близькій стилю нью-ейдж. Для того, власне, і був запрошений відомий оркестр “Віртуози Львова” з його шляхетним сріблом струнних. Тарасові важливо було донести слово, точніше, — різнобарвну, витончено-метафоричну поетику Григорія Чубая. В альбомі не менш переконливо звучить текст Івана Малковича “Із янголом на плечі”. Ця пісня відкриває альбом. На відміну від версії Марії Бурмаки, яка теж зробила пісню з цього вірша, в Чубаєвому творі виразно читаються гуцульські мотиви. По суті, “Світло і сповідь” — це спроба відновити зворотний зв’язок між сином і батьком, між нинішньою генерацією та поколінням сімдесятих. Колись Григорій Чубай у буквальному сенсі врятував життя маленькому Тарасу: на надувному матраці сина віднесло у відкрите море. Ціною неймовірних зусиль батько його порятував. І тепер — хоч як пафосно то звучить — син рятує батька від зникнення в безодні Часу, від забуття, відкриваючи публіці таємничий світ батькової поезії. Найточнішим було б визначити цей альбом як музично-поетичну містерію, яка вимагає особливого спілкування на найтонших рівнях. Доречний тут спогад Віктора Морозова про Григорія Чубая: “Пісні сина линуть у Небеса. І ще далі, і ще незбагненніше, за ту пронизливу грань, яку ми переступимо пізніше. Не чутно звідти голосу Грицька, але я переконаний, що він був би безмежно гордий за сина, за ту велетенську працю, якій присвятив себе Тарас, реінкарнуючи батька у піснях, проявляючи приховану музику батькових віршів у реальних звуках його гітари, голосу, його “Плачу Єремії”. Нині готується до виходу новий альбом, який є другою частиною сюїти “Світло і сповідь”. http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=print&sid=4719
|
