Плач Єремії : неофіційний сайт

Прес-центр товариства „Просвіта” знайомить з хедлайнерами фестивалю, який відбудеться у Полтаві 06 червня о 18.00 на Співочому полі.
Подаємо інтерв”ю з лідером гурту „Плач Єремії” Тарасом Чубаєм.
ПЛАЧ ЄРЕМІЇ виник на початку 1990 років як ідея. Як реальність втілювався з січня по квітень. Тобто ПЛАЧ ЄРЕМІЇ виник як група і майже одразу з”явився на сцені Певно, дякуючи тій обставині, що Тарас Чубай на той час мав непоганий сценічний досвід, працюючи в Театрі “Не журись”. Власне, перший виступ Плачів був спільним з “Не журись”. Тарас і нині підтримує товариські стосунки з Віктором Морозовим, який приятелював з батьком Тараса – Григорієм Чубаєм. Тарас Чубай, як і Віктор Морозов – близнюки з віковою різницею в 20 років.
“Плач Єремії” певно найпретензійніша група в Україні. Їіній стиль вирізняє особливо дбайливе ставлення до поезії, музики і вишуканості звуку. Особливість “Плачу Єремії” у чесності. Незалежність визначає позиції капели, для якої не існують комерційні компроміси. Толоки, розмови ні про що і пафос залишаються поза хлопцями. Переможний хід пісні “Вона” вивели львівську групу чітко наперед.
“Плач Єремії” – легко впізнається. Обличчя групи – Тарас Чубай, беззаперечний лідер проекту, спирається на професіоналізм друзів: Всеволод Дячишин – бас, Олександр Юхимович Катенецький – барабани і Юрко Дуда – труба.
Тарас Чубай позбавлений зайвої скромності та непотрібної невпевненості. Головне – він не закриває очей.
Львівський гурт ПЛАЧ ЄРЕМІЇ, маючи стабільну репутацію і кілька альбомів за плечима, перебуває в стані опозиції стосовно шоу-бізнесового оточення та його правил. Тарас Чубай сповідує духовні начала, які геть виштовхнуті на периферію сьогодення станом справ у країні і вихолощені потоками тотального несмаку. Тарас не хоче бути модним. Він хоче бути правдивим і не прагне легких перемог.
О.Є : -- Чи задоволений ти стосунками з мас-медіа? Маю на увазі інтеграцію ПЛАЧУ ЄРЕМІЇ в інформаційний простір, імідж команди в пресі, на телебаченні…
Т.Ч: -- Мені особисто не хочеться влазити в наш український шоу-бізнес. По перше, він не є український і не є шоу-бізнес. Для мене це брудно. Наш шоу-бізнес є русифікований і бандитизований. Тому не хочеться туди лізти. Ми не є популярні в цьому сенсі. Ми є натурально-природно популярні. Люди нас знають з концертів переважно. Я знаю: люди нас люблять – живих і безпосередніх. Тому ми не вимагаємо якоїсь тупої рекламної розкрутки, як ми це бачимо на прикладі попсових хіт-парадів.
О.Є.: Дійсно, ПЛАЧ ЄРЕМІЇ не вимагає штучного нагнітання інтересу до себе, бо є самодостатнім явищем. Але мені здається, що окрім брудного шоу-бізнесу існує чистий, в якому працюють цілком порядні люди.
Т.Ч.: З ними, власне, ми маємо справу. Але йдеться переважно про концерти. Наша фінансова ситуація не дозволяє нам зняти добрий відеокліп, тому ми не хочемо знімати поганий.
О.Є.: В світі є співіснування різних культур – офіційної і мажорної, альтернативної і незаангажованої, якими опікуються різні структури шоу-бізнесу. Усе це існує і розвивається паралельно, інколи перетинаючись.
Т.Ч.: -- По перше, -- це настрій. В собі самому. Відбувається якесь енергетичне завихрення і воно потребує виходу. Із свого досвіду я знаю, що це буває після того, як я читаю гарну поезію. І вже чую музику. Мій батько був хороший поет. Я постійно повертаюсь до його творів і кожного разу знаходжу щось нове. Щодо музики. Був момент, коли зник бар”єр і нас затопила інформаційна лавина з Заходу і цілого світу. Я перестав писати музику. Навіть перестав її слухати. Така кількість груп, така різна музика. Я замислився – чи варто усім тим займатися, бо то без сенсу. Взагалі музична ситуація в світі мені дуже не подобається. Точніше -- я її не сприймаю. Бо те, що робиться, заперечує християнську мораль, одна з тез якої -- “не бреши”. А брехня на рівні культу -- -- то велике зло. Люди збудували конвейєр, де слова ліпляться до музики, усе це тиражується-рекламується. Але це нещире, тобто – брехня, яка нищить людину. Це йде від чорта. Інколи, коли щось пишу, я теж боюся впасти в спокусу.
О.Є.: -- Але те, що робить ПЛАЧ ЄРЕМІЇ, можна впевнено віднести до рок-н-рольного стандарту з домішком ритм-блюзової традиції на основі гарних текстів і експресивної подачі. Відтак те, що ти вкладаєш в пісню, долітає до людей і викликає адекватну реакцію. Разом з тим, як і будь-яка популярна група, ПЛАЧ ЄРЕМІЇ є заручником одного-двох хітів, яких публіка вимагає постійно. Для групи ВВ це “Весна” і “Танці”, у вашому випадку – “Вона”.
Т.Ч.: -- Інколи це нагадує якусь параною. Проблема не в тому, що пісню “Вона” вимагають скрізь. Проблема в тому, як переключити, а точніше – підключити людей до інших пісень. А вони — ці пісні – не гірші. До речі: зараз в роботі у нас чотири композиції, яких ще не чули.
О.Є.: -- Ти маєш класичну освіту. Ти є альтист з консерваторським дипломом. Не збираєшся задіяти альт в класичних цілях?
Т.Ч.: -- Ну звичайно, десь мої амбіції цього прагнуть. На жаль, моя ситуація побутова, наявність команди і концертного графіка не дозволяють мені рухатися в тому напрямку. Мене колись слухали музиканти з Москви, з ансамблів Співакова і Башмета, і пророкували мені велике майбутнє альтиста. Так сталося, що я пішов іншою дорогою і десь, звісно, шкодую за цим. Хоча й не залишаю надії, що колись зможу повернутися до класики.



 Який настрій характеризує тебе сьогодні?
 Хочеться працювати… Це таке дивне відчуття: великої потенції та малих можливостей… Тобто, хочеш працювати, а немає як. Але, водночас я розумію, на цей момент з тих хто є в країні, ми працюємо найбільше.
 Що ж залишається несказаним?
 Без сумніву, якщо немає можливості сказати, то не говориш, переносячи це на меншу аудиторію відносно камерних виступів, а інколи приходиться говорити сам з собою… Коли я не працюю з групою, я працюю сам.
 Що найгірше в часі, що на дворі?
 Найгірше у тому, що люди женуться за чимось матеріальним і меркантильним, забувають зовсім про духовні моменти… з музики роблять щось матеріальне, тобто щось таке, що приносить лише задоволення, а не збуджує духу, мислення і так далі…
 Скільки ж повинна мати людина, щоб почати думати про вічні цінності?
 Людина повинна мати насамперед розумові здатності, а вони довгий час у цій країні знищувались. Практично взагалі інтелігентне начало викорінювалось. Відповідно зараз ми маємо масу, мільйони людей, позбавлених інтелекту… Вони перетворюються на тварин, які хочуть жерти, які хочуть, щоб у них було все по порядку -- і гарантовано, і дано… Про дух тут навіть не можна говорити.
 Ця ситуація незворотня?
 Вона певною мірою є трохи безнадійна. Але я вірю, що час зробить своє , і ми перейдемо це: люди трохи наситяться і схаменуться, бо не можна весь час тільки жерти і хотіти грошей.
 Як ти виховував би свою дитину, щоб вона не виросла в стилі “жерти і хотіти грошей”
 Я не підручник… Це все якимось нормальним шляхом відбуватиметься. Дуже простим.
 Ти достатньо песимістично говориш про Україну, водночас, постійно підкреслюєш, що бачиш перспективу лише тут. Як так?
 Те, що я говорив, це не тільки про Україну, а взагалі щодо світу, а про нас лише зокрема. Те, що я говорю, є песимістична, а те, що роблю, це оптимістична складова. Коли я говорю, я більше думаю і аналізую, під час гри просто випромінюється енергія, яка є трохи дитячою і відкритою, довірливою і оптимістичною. Коли ж я заспокоююсь, я бачу, що все трохи інакше.
 Чи ти маєш надії на покоління таких же хлопців і дівчат, як ти?
 Без сумніву. А що ж робити?
 Останній час приніс до тебе добрі зміни?
 Так. Закінчилась зима й довга холодна весна і стало тепло… Взагалі, що ж до суспільства, то очевидною є з”ява руху, хаотичного, але руху. Щось почалось діятись, бо раніш все стояло на місці. І, певно, з цим рухом викрастилізується щось позитивне. Це така дискусія. А в дискусії народжується істина.
 Чи зрозуміла для тебе кінцева Істина? Маєш певну доктрину?
 Ні, ідеології, яку б можна було перетворити на щось політичне немає. Моя ідеологія абсолютно людська. Але людська в сенсі позитивному, а не примітивно-тваринному: заробити грошей і добре жити. Хоча заробити гроші та добре жити це теж ніби корисно, але не тільки це.
 Чи залишилась у тебе заповітна мрія?
 Я колись себе привчив до такого більш суворого ставлення до життя, в якому не було особливих мрій, тим самим змушував себе наближатись максимально до можливої мети. Все, про що я міг би мріяти, я намагаюся втілити в життя. Колись я мріяв про групу і про музику, зараз я це маю. І це, певно, здійснення найбільшої мрії життя.
 Музика і образи – їх береш із власного досвіду?
 Це все творчість будується довкола особистих переживань, їх можна використовувати, але не тільки їх.Йдеться про абстрактне відчуття, пошук інших вимірів.
 Поза тим, чи дозволяють твої життєві переживання видати мені життєві поради?
 Головне, хотіти досягнути щось у цьому житті і не переставати цього хотіти.
 А як би ти говорив про стосунки хлопця і дівчини?
 Я не можу ще про це говорити.
 Чому?
 Це зовсім непрогнозована річ. Люди живуть, щось діється… Я не можу брати на себе відповідальність про таке говорити.
 Як же тоді трактувати схему найбільшого сьогоднішнього шлягера групи – пісні “Завтра прийде до кімнати…” (“Вона”) – типової історії кохання?
 Це не схема, хоча Кость Москалець, автор пісні, писав її по живих життєвих враженях… Популярність цієї пісні можна було досить легко прогнозувати, бо, грубо кажучи, у ній немає надто великого текстового перевантаження – там небагато слів і всі вони дуже прості та зрозумілі. Ці теми напевно близькі багатьом. Це пісня за рецептом, за яким, в принципі, пишуть блатні пісні.Тобто обігрування речей, близьких “совковій” людині – алкоголю і трагічного кохання. До речі, Віктор Неборак зронив колись сакраментальне: “Ця пісня зробить ціле покоління молодих українців алкоголіками” (сміється). Серед публіки до мене двоїсте ставлення: одні мене люблять, інші – ні. Не люблять за те, що я “гружу”. Інтелектуальне навантаження тексту, якась філософія для когось є заважкими і незрозумілими. І, щоб піднімати публіку, щоб тримати її, і пояснювати , розповідати, ми додали низку простіших речей. Ніби врівноважили терези. Це не було зроблено заради популярності.
 Тобі не образливо залишитись не зрозумілим зараз?
 Не може бути образливим те, що я наперед знаю. Хоча, знову ж таки, ситуацію наперед не спрогнозуєш, і може спрацювати стереотип, що “Плач Єремії” це добре, дуже добре, і , відповідно, публіка сприйматиме речі набагато складніші за “Вону”… Те, що прості пісні найчастіше крутять по радіо та на ТV, не означає, що ми спростились. У мене є свій смак, і ми будемо робити по-своєму. Ми хочемо йти вперед, експерементувати, шукати, пробувати і відкривати. Головне зберегти мир з самим собою, між розумом і серцем…
 Про що ти думаєш, коли засинаєш?
 Найчастіше про музику. Пробую думати про щось приємне…
 Ти хочеш прокидатися?
 Звичайно… якось треба прокидатися. Тобто хочеться, щоб цей момент прокидання був мінімально болючий, поєднати сон з дійсністю. Відповідно, хочеться, щоб цей момент не став неприємним стикуванням….

Олександр Євтушенко, музикознавець, керівник перс-центру фестивалю.

 

Джерело: http://prosvita.poltava.ua/