-Як прийняв Тараса Чубая Київ?
В мене був такий період, півроку, а може й більше, адаптації в Києві. Я приїхав не роботу шукати, чи кращого життя, я просто закохався в дівчину, яка тут живе. Якраз в цей час в мене була максимальна фінансова криза, в кишені було двісті доларів і я на них умудрився прожити десь сім чи вісім місяців ночуючи в знайомих. Хоча початок побуту в Києві був прикольний, скажемо так. Я схуд на 12 кілограм, виглядав чудово, помолодшав так, що себе тодішнього я згадую з здоровою ностальгією. А потім поступово винайняв квартиру, почав працювати на телебаченні. Нормально.
-Кажуть все що є найкраще в Києві - з провінції?
Я перепрошую, я приїхав зі столиці в столицю, зі столиці Галичини і говорити на Львів провінція ризиковано. Я думаю, що кияни у Львові себе почувають більшими провінціалами.
-Побутує думка, що великий мегаполіс, типу Києва, придушує творчу енергію, люди перестають писати?
Так-так. От Кузьма молодець, втік собі на Виноградар. Є таке місто під Києвом. І нормально пишеться бо там якісь дерева є, якесь повітря, а я живу тут в центрі на Софійському майдані, то трохи трудно з творчістю. Але я такий справжній громадянин України, живу між Львовом і Києвом одночасно.
-Для галичан в столиці, за спостереженням, характерні три симптоми: хтось русифікується, хтось байдужіє, а частина стає злими українцями. Ти помітив в собі якісь такі зміни?
Я думаю, що всі версії крім русифікації перейшов. Але перш за все, пізнав для себе центральних і східних українців. Я замало їх знав і відкрив, що вони в чомусь кращі, в чомусь інші ніж галичани. Таке враження було, що центральні українці більш відкриті більш простіші. Бо галичани такі завернуті, більш круті інтелектуали і гонорові дуже.
-На Батьківщину до Львова не тягне?
Та я постійно там буваю. Останні півроку провів у Львові, а зараз знову повернувся до Києва.
-«Плачам» вже давно перевалило за десятку – старість не гнітить?
Та нє. Нам дванадцять років, як для групи це не є аж так багато і якщо вже себе таким почути, то можна потихеньку дійти до маразму. В нас є молодий учасник Юрко Дуда, почав грати в групі навчаючись в 10 класі. Можна сказати, що найталановитіший, бо молодий і т.д. До речі він перший серед нас одружився, а ми ще всі холостяки. В нас різні покоління тому я не знаю чи можна сказати, що ми вже якісь старі. Чорт його знає.
-Ви починали в досить цікавий час, як ти вважаєш, легше було вам, чи молодим сьогодні?
Я думаю, що молодим зараз легше все-таки. В певному сенсі. Та, зрештою, щось легше щось важче. Ми в гарний період починали - час великих надій, початок дев’яностих. Було враження, що в нас супер майбутнє, що ми будемо жити в раю. Трохи так не вийшло, як завжди.
Молодіжну культуру зараз трохи легше сприймають. Її вже ставиться на бізнесовий конвеєр. Ми перші п’ять років існування майже нічого не заробляли. Ми про це навіть і не дбали. Могли жити без грошей і музика тоді писалась легко, і виступалось легко, і гарний час був.
-Складається часом враження що нормальна українська музика - музика резервації, чи революційно налаштованих одиниць які прагнуть щось комусь довести. Вона не має такого статусу як французька в Франції чи італійська в Італії.
Ми сьогодні давали з Кузьмою (вокаліст гурту "Скрябін" - прим. ред.) інтерв’ю на радіо «Свобода» і якраз зачіпали цю тему. Проблема в тому, що наш гавермент і наш істеблішмент не слухає українську музику, він є російськомовний за своєю суттю. Тай наша влада є російськомовна і це дуже багато вирішує. Я знаю, що наші високопоставлені особи на свої дні народження і весілля запрошують грати російські групи, а це говорить про те, що їм абсолютно до фєні наші проблеми української культури. Вони тільки десь на трибуні пробують калічити українську мову, а тільки зникають камери і репортери відразу і мова і все решта російське. В мене враження, що вони всі мають окуляри через які не бачать ні заходу України, ні заходу як такого. Все Схід і Схід.
-А це якось можна вирішити?
Це треба, власне, так, як в Франції чи Канаді. Робити закони, які будуть нас захищати. Адже медіа простір тут є повністю російський і ми від нього залежимо просто на сто відсотків.
-Побутує думка, що стан справ з російською експансією можна змінити посилюючи фестивальне життя в Україні?
Фестивалі, як і користь приносять так і шкоду. Те, що вбиває українську музику - це безкоштовні концерти на площах. Але музикантам нема вибору, вони мусять грати, бо там хоч якийсь гонорар платять. Але люди звикають, що за російські концерти треба йти купляти квиток навіть за сто баксів, а українців можна послухати на шару. На майдані завжди якесь свято і їх там ціле кодло тобі поставлять, і воно на халяву буде грати. Це дуже погано. Це момент, який нас нищить і ми про це якось не думаємо. Ми – це українські музиканти
-Колись Львів був досить потужним творчим генератором в Україні. Все краще йшло з П’ємонту. Нині вектор перемістився на Схід і Центр країни. Галичина занепадає чи їй цього не треба?
В Львові стаються більше маленькі події, маленькі концерти. Життя там не завмерло, далі щось відбувається, але перейшло в клуби. Просто через Львів не йдуть такі грошові потоки, як через Київ, тому менше відбувається чогось показного.
-Дорога до популярності в Україні частіше йде через Москву. Ви не пробували?
Ми не пробували і якось не дуже хочеться, але може якось прийдеться спробувати, як експеримент. Прикра статистика: «Плач Єремії» за останні два роки мав концерти частіше в Польщі, ніж в Україні. Польський слухач готовий дуже добре сприймати нашу музику і запрошувати на концерти наші групи. Я знаю, що багато хто з українських виконавців їздить концертувати до Польщі. Знімають кліпи і пробують там продавати свої альбоми. Нам варта навчитися і від поляків і від світу, як з цією культурою поводитися і що робити. Але найперше треба захистити себе.
-Дуже часто на зйомки мюзиклів чи якихось програм запрошують російських «звьозд» – люди, які знімають в цьому зацікавлені, чи справді нема кого запросити?
Вони просто ліниві. Наше радіо і телебачення ліниве розкручувати своїх. Так як медіа простір з Росією, фактично, спільний, легше взяти звідти відомого виконавця, якого будуть дивитися, ніж розкрутити свого і потім показувати. Це українська лінь.
-Вас не запрошували до участі в новорічному мюзиклі “Попелюшка”?
Я не мав таких пропозицій.
-А ви б погодились?
Я навіть не знаю, що це таке. В російськомовній “Попелюшці” чи я би брав участь, не знаю. Хіба в якості якогось вертепного персонажа, українського чорта, який гатить там всіх інших персонажів.
-Творчість твого батька дуже кріпко вплетена в твою. Річ феноменальна. Мало хто може похвалитися таким сильним зв’язком?
Завдяки батьку я взагалі прийшов до якоїсь цікавої музики. Я відкрив його поезію вже через багато років після його смерті, років п’ять-сім пройшло. Я зрозумів, що її треба співати, щоб почуло більше людей, бо читати в нас народ лінивий. Це одна з причин чому я почав писати музику взагалі. Дивна причина. Поза тим були й нормальні - хотілось дівчатам сподобатись. Хлопець з гітарою, якось краще сприймається, ніж зі скрипочкою чи з альтом. Я таким був в музичній школі чи в консерваторії і завжди мріяв про гру на гітарі. Гітара мені в руки потрапила тільки в сімнадцять років і я дуже швидко навчився грати, бо вже мав музичну освіту. Відразу за пару днів написав першу пісню, а за перший місяць зробив десь сорок пісень багато з яких використовую досі.
-Місько Барбара з «Мертвого Півня» зараз пробує себе на сцені театру, ти в якості ведучого на телебаченні. Це пошук себе, чи музикою не прогодуєшся?
Нє, це цікаво. Моя програма “Живий звук” на Новому каналі думаю багато чого поміняла в головах і зробила багато користі. Було постійне виявлення ким є насправді виконавець, на скільки його рівень високий, чи він може відразу в студії заспівати пісню і тим більше українську народну. Це обов’язкова умова. І дуже багато людей відмовлялося від зйомок, коли доходило до цього. Був штопор, нічого не виходило, перезнімалось десятки разів і безрезультатно. Програма не йшла в ефір. Виявляється, що багато людей на сцені, це просто штучні ляльки, з невідповідним професійним рівнем.
-Колись в Інтернет запустили спів Філіпа Кіркорова, багато фанів дістали шок. Це такий самий варіант?
Нє, це була підстава. Він співати вміє і має голос. Явище він звичайно огидне але це своєрідний талант тобто для нас це огидне явище, комусь це подобається, а хтось кип’ятком, так би мовити...
-Якісь пророцтва на розвиток української музики.
Дуже погані. Все залежить від настрою. Коли він в мене хороший я хороші пророцтва видаю… Думаю, що вона виживе і за якийсь час все буде нормально. Багато залежить від влади і преси.
Вся надія на третю світову війну (сміється) я думаю в Україні буде все одно найспокійніше. Всі великі країни, які заважають Україні жити, зникнуть з лиця землі і Україна буде.
-Ми нація йогів, які сидять в нірвані?
Якщо довго сидіти біля ріки то скоро побачиш труп свого ворога який повз пропливає, так що зараз ми сидимо біля ріки.
-«Плач Єремії» займається політикою?
Ні, музиканти не повинні займатися політикою. В нас зараз ситуація, що політика більше подібна на шоу-бізнес ніж шоу-бізнес сам на себе. Тому воно все переплітається і деколи навіть кумедно.
-Ви збираєтесь розкручуватись?
Зараз я погоджуюсь, що в нас затишшя, але в планах є випуск нового альбому. За ним має вийти мій сольний проект „Наш Івасюк”. Це з тієї серії, яку ми з Кузьмою почали – „Наше Різдво”, „Наші Партизани”. Його ще треба довершити. Я вже роздав тисячу демокомпактів, а тепер в продаж має вийти трохи покращена версія. Поза тим я готую новий альбом “Плачу Єремії”
-А довго обіцяний альбом “Die gropen zizzen” коли не будь вийде?
Та це вже стара муля. Я колись ляпнув з дуру, а потім мені розподобалась ця ідея на невизначений термін. Його можна скласти, цей альбом, з якихось шухлядних речей. Багато чого не видавалось.
-Дякую.
Розмовляв Ромко Малко |
